Поради батькам
першокласників
1.Вранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним
словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, не вживайте образливих слів.
2.Не підганяйте дитину, розрахувати час – це ваш обов’язок,
якщо ж ви із цим не впорались – провини дитини в цьому немає.
3.Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона
багато працює, витрачає сили.
4.Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів.
5.Забудьте фразу «Що ти сьогодні отримав?». Зустрічайте
дитину спокійно, не сипте на неї тисячу питань, дайте їй розслабитись.
6.Якщо дитина замкнулася, щось її турбує, не наполягайте на
поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона сама все розкаже.
7.Зауваження вчителя вислуховуйте не в присутності дитини.
Вислухавши не влаштовуйте сварку. Говоріть із дитиною
спокійно.
8.Після школи дитина повинна 2-3 години відпочити.
Найоптимальніший час для виконання завдань з 15 до 17 години.
9.Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні
15-20 хв. треба відпочивати 10-15 хв.
10.Під час виконання завдань не стійте над дитиною, дайте їй
попрацювати самостійно. А коли буде потрібна ваша допомога, то без крику,
вживаючи слова не хвилюйся, «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай,
як пояснював учитель», допоможіть дитині.
11.При спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо
ти будеш добре вчитися, то…»
12.Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з
дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її
радощі.
13.У сім’ї має бути єдина тактика спілкування дорослих із
дитиною. Коли щось не виходить, порадьтесь із психологом, учителем. Не зайвим
буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14.Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини.
15.Знайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або
пісню, лагідні слова. Не лінуйтеся зробити це для них.
Поради батькам, які
прагнуть розвивати здібності своїх дітей
1.Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки
.
2.Уникати однобокості в навчанні та вихованні.
3.Непозбавляйте дитини ігор,забав,казок,створювати умови для
виходу дитячої енергії,рухливості,емоційності.
4.Допомагайте дитині в задоволенні основних людських
потреб(почуття безпеки,кохання,повага до себе та оточуючих),оскільки
людина,енергія якої пригнічена загальними проблемами,найменше спроможна досягти
висот самовираження.
5.Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми
справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра,навчіть її обходитися
без вас».
6.Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте
співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
7.Будьте терплячими до ідей,поважайте допитливість,запитання
дитини. Відповідайте на всі питання,навіть,якщо вони,на ваш погляд,виходять за
рамки дозволеного .
8.Навчати слід не того,що може сама дитина,а того,що вона
опановує за допомогою дорослого, показу, підказки.
Рекомендації батькам
гіперактивних дітей
• У
своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в
кожному випадку, коли вона цього заслужила , підкреслюйте успіхи. Це допоможе
зміцнити в дитини впевненість у власних силах .
•
Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .
•
Говоріть стримано, спокійно і
м’яко .
•
Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона
могла його завершити.
•
Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
•
Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації
уваги.
•
Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі ,виконання
домашніх завдань і сну повинний відповідати
цьому розпорядкові .
•
Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах
,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .
•
Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте
неспокійних , гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення ,оскільки воно
призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності . Давайте
дитині можливість витрачати
надлишкову енергію . Корисна
щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки, біг,
спортивні заняття.
Як навчити дитину
самостійності
Поради психолога
Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала
самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають,
створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними,
безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».
Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як
відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і
захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з
батьків хотів би в майбутньому бачити свою дитину саме такою.
Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий
процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих
переживань, з іншого боку, виховання -
тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення
і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні
закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.
Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають
чотири стадії процесу індивідуального розвитку дитини від стадії повної залежності від
батьків (стадія співзалежності) до
повної самостійності (стадія взаємозалежності).
За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини
як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати
самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали
дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її
нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.
Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій
стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері
єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба дитини на
стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти
виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в
силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і
страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.
Тільки в умовах
постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших
дорослих дитина зростає емоційно
врівноваженою і здоровою.
Ця стадія
закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.
Друга стадія -
протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає
прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається
якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також
переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні
взаємовідносини.
На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно
їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:
- відкладати задоволення,
- розуміти заборону,
- відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини,
- довіряти оточуючим.
Після завершення другої стадії малюк плавно переходить до третьої стадії
свого розвитку - стадії незалежності.
Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина
більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної
підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.
В цей період в особистісному розвитку малюка відбуваються
важливі зміни:
розвивається
відчуття власного «я», окремого від інших;
розвивається
наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з
труднощами або критикою;
розвивається здатність брати на себе відповідальність за
свої дії та рішення;
розвивається
вміння і потреба ділитися з іншими;
розвивається
вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;
досягається повна
незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом
тощо).
Після третьої стадії
дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку -
взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років.
У цьому віці у дитини
формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У
взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються
коливання: то прагнення до близьких
стосунків, то намагання відокремитись.
Головне, чого дитина має досягти у
взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту,
незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких
взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для
себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої
вчинки.
Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як
успішно вона пройде всі стадії особистісного
розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних
недоліків виховання, дитина залишається на стадії співзалежності, що зумовлює виникнення
проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації
або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання
тощо).
Які ж необхідні умови для розвитку
самостійності і відповідальності?
Сприймання дитини
такою, якою вона є і приймання її такою, якою вона є
Батьки, вчителі, вихователі, дорослі члени сім’ї та інші
авторитетні особи повинні з самого
народження уважно ставитись до природних рис характеру і здібностей дитини і не
намагатись підлаштовувати її під свїй ідеал. Бешкетник, скільки б його не лаяли
і не докоряли йому, все одно не стане ходити по струнці. Але від дорослих
залежить, виросте він хуліганом або стане ініціативною людиною. У такої дитини
є важлива для розвитку підприємливості риса -
здатність ризикувити, і батькам важливо навчити дитину розрізняти
розумний ризик від небезпечного і безрозсудливого.
Замкнена дитина
ніколи не стане душею компанії, але від дорослих залежить, чи навчиться вона спілкуватися з оточуючими і
поводити себе впевнено за будь-яких обставин, чи буде страждати від
невпевненості в собі при спілкуванні з людьми.
Не варто вишукувати в
своїй дитині недоліки і викорінювати їх. Більш ефективно розвивати природні
здібності і позитивні риси характеру малюка.
Але важливо пам’ятати, що у кожної людини є свої
ресурси, можливості і вони не безмежні.
Виходячи з цього, задача батьків - визначити головні риси характеру своєї
дитини і ставитись з повагою до особистості в будь-якому віці.
Довіра і заохочування дитини на різних етапах її розвитку
Якщо ви не довіряєте дитині і постійно намагаєтесь
вказувати, що і як треба робити, можливо, вона буде чудово виконувати всі свої
обов’язки, але відчуття відповідальності та самостійності в ній так і не
сформується. Воно виробляється лише там, де у людини є можливість вибору і
він/вона самостійно приймає рішення.
Повага з боку
дорослих до дитини як до особистості
Для формування самостійності, важливо, щоб потреби і бажання
дитини сприймались дорослими уважно і серйозно.
Це створює сприятливу атмосферу для її розвитку.
Не припустимо, щоб
при спілкуванні з дитиною дорослі вживали сарказм, іронічні зауваження,
висміювання. Якщо ви робите критичне зауваження, воно має бути направлене на її
дії, вчинки, а не на дитину особисто.
Повага батьків до
своїх власних інтересів та прав
Батько і мати, виявляючи турботу про своїх дітей, мають
служити для них прикладом турботливого ставлення особисто до себе. Діти повинні
постійно відчувати, що у батьків є їх особисті потреби. Батьки мають певні
права: право побути на самоті, право на поважливе ставлення до себе, право на
розумну тишу і спокій, право на особистий час і особисті стосунки тощо.
Які дії дорослих заважають розвитку
самостійності у дітей ?
Надмірна опіка
Якщо дитину на кожному кроці
безперервно контролювати,
попереджувати, охороняти, вона почувається зовсім безпорадною і незграбною.
Поступово у дитини зникає інтерес до будь-якої діяльності, яка знаходиться під
невтомним контролем батьків, дідусів, бабусь та інших дорослих. Бернард Шоу з
цього приводу писав: «Не всі батьки, на жаль, знають, скільки дітей мріють про
те, щоб їх залишили у спокої».
До нас на психологічну консультацію звернулась мама
12-річного хлопчика Андрія. Її хвилювало питання, чому син погано вчиться у
школі, не читає книжок, нічим не цікавиться. «Заради дитини» мама залишила
роботу, щоб контролювати кожен його крок і таким чином покращити успіхи
хлопчика у школі. Вона сподівалася, що при такому щохвилинному контролі, син
почне вчитися краще. У мами зникли свої власні інтереси, вона нічого не могла
розповісти психологу особисто про себе, про свої власні професійні успіхи, про
свої захоплення, свої наміри. Вона зустрічала сина зі школи, разом з ним вчила
уроки, критикуючи хлопчика за кожну помилку, наводила порядок в його речах,
вирішувала за нього, яку книжку йому краще почитати тощо. Нажаль, бажаний результат, як правило, таким
способом не досягається.
В таких випадках батьки не враховують того, що
отриманні насильницьким шляхом знання
швидко забуваються і майже ніколи не використовуються в майбутньому. Людина
може реалізувати свої знання і свої таланти тільки в тій сфері діяльності, якою
вона займається за власним бажанням і з особистим інтересом.
З іншого боку, батьки
повинні пам’ятати про фізичну безпеку дитини і
не залишати її без догляду в небезпечному середовищі.
Нехтування реальними
почуттями і потребами дитини
В багатьох сім’ях існують негласні правила, згідно з якими,
дітям забороняється відкрито проявляти свої почуття, особливо негативні,
обговорювати проблеми, що в них виникають, мати свою особисту думку. В таких
сім’ях не заведено, щоб діти заперечували дорослим, мали свої особисті
уявлення, відстоювали свої особисті права і інтереси. Коли син або донька
наївно говорять правду, їх за це
карають, критикують і принижують. В результаті діти привчаються самі нехтувати
своїми потребами і не розвиваються як особистості, їм завжди буде здаватися, що
їх благополуччя залежить від інших, що інші люди керують їх життям, примушують
до тих чи інших вчинків.
Коли ми, на
психологічній консультації, розмовляємо з такими людьми, вони відрізняються від
інших клієнтів тим, що їм дуже важко розпізнати свої почуття і визначити свої
потреби. Вони, як правило, чекають від
психолога поради, або готового рішення в скрутній ситуації. Дуже важко для
таких людей опинитися в ситуації вибору, бо з дитинства вони не мають навичок спиратися
на себе, довіряти своїм почуттям, своєму внутрішньому світу і досвіду. Вони
звикли, що батьки завжди вирішували за них, які у них потреби, як краще
поводитись в тій чи іншій ситуації.
До нас на консультацію звернулась 32 річна жінка, яка не
могла вирішити: народжувати дитину чи погоджуватись на запропоновану їй
престижну відповідальну роботу. Вона не могла відповісти на питання психолога: ”А ви, особисто, чого б
хотіли саме тепер, до чого ви прагнете?” Згадуючи дитинство, клієнтка
розповіла, що вона завжди приймала гарячу як на себе ванну, бо мати прочитала у
довіднику, що дітей треба купати при температурі 35 градусів. Їй ніколи не
пропонували обрати, що б вона хотіла на вечерю, бо мама краще знала, які страви
корисніше вживати в її віці тощо.
Copyright MyCorp © 2012 Зробити
безкоштовний сайт з uCoz
Немає коментарів:
Дописати коментар