7 гріхів, які ми робимо з любові до дитини

Я люблю свою доньку. Їй нічого не бракує. Кожну вільну хвилину ми проводимо разом. Щодня я задаюся питанням: чи я хороша мама? Тому що можна робити помилки з любові. 

Гріх перший: надмірна опіка 

Люди, які в житті стикалися з труднощами, часто вирішують, що їхні діти матимуть життя, усипане трояндами. Вони прагнуть усунути всі труднощі і проблеми з дороги своїх чад. Ті, хто виріс у бідних сім'ях, де треба було займатися братами і сестрами, прибирати та готувати, працювати на канікулах, щоби дозволити собі поїхати на кілька днів з друзями на природу — коли стають дорослими, пам'ятають про ці жертви і хочуть, щоб їхні діти такого не переживали. Але чому б і ні? Давайте запитаємо себе, чому нас це навчило? Який досвід ми отримали? Може виявитися, що ми навчилися цінувати гроші, або вперше відчули гордість за себе, тому що самі чогось досягли. Чи насправді ми хочемо позбавити цього своїх дітей? Життя ставить перед нами виклики — приймаючи їх, ми перевіряємо, чого насправді варті. Ми перевіряємо, хто ми, які наші сильні сторони, а чого не можемо і над чим треба працювати. Надмірна опіка позбавляє дітей ініціативи та мотивації. Бо чому маю щось робити, якщо і так отримаю від батьків все, що забажаю? Це як котитися з гірки. 

Гріх другий: захист від помилок (читати далі)

Джерело: CREDO: http://credo.pro/2016/07/161610

«Синій кит» гра смерті в Україні: як уберегти дитину?

Телеканал СТБ

07.04.2017

«Синій кит», «Тихий дім», «Розбуди мене о 4:20» – слова, від яких починається тремтіння не тільки у кожного з батьків, але і у всіх, хто розуміє, про що йде мова. Назви смертельної забави можуть бути різними, ось тільки суть одна – покалічене тіло дитини, порушена психіка і самогубство в результаті. Чи така страшна гра, що вона собою становить, як уберегти дітей від «Синього кита» і що робити, якщо дитина вже у грі?

Як уберегти дитину від «Синього кита»? Читайте в матеріалі!

Гра «Синій кит» – що це?

Згадки про групи смерті підірвали інтернет кілька років тому, коли стало відомо про самогубства підлітків, які перебували в одних і тих же спільнотах соціальних мереж. Не так давно з’явилися перші згадки про неї на просторах України. Панікувати не варто, але краще дослідити питання.

Суть гри полягає в наступному: для того, щоб стати учасником, необхідно написати на своїй сторінці в соцмережах певний набір хештегів (#синійкит, #тихийдім, # f57, #розбудименео420, #явгрі та подібні), такий текст, часто, супроводжується зображеннями кита або депресивними картинками. Якщо потенційний учасник звернув на себе увагу, з ним зв’язується куратор, який роздає шокуючі завдання. Аби дізнатися, що саме має бути зроблено, дитина повинна вступити в контакт з адміністратором о 4:20 ранку, всього налічується 50 завдань, кожне з яких небезпечне для життя. Нікому не говорити про цю гру, лезом намалювати на руці кита або певний набір цифр, перебігти дорогу впритул до автомобіля, пройтися краєм даху і т.п. Звичайно, куратор чекає підтверджень виконання (фото, відео). Разом з цим, він намагається дізнатися про всі страхи дитини, домашню адресу та інформацію про сім’ю, щоб не дати учаснику вийти з гри: в цьому випадку починаються погрози, а вивідана інформація використовується для переконань. На популярності смертельної забави також намагаються заробити, одним із завдань шахраїв є перерахування грошових коштів. Фінальне завдання «Синього кита» – самогубство. Зводиться гра до тлінності життя, неприйняття суспільством підлітків і їх проблем.

Як уберегти дитину від гри смерті «Синій кит»?

Юрист, експерт проектів СТБ, сім’янин і батько Михайло Присяжнюк впевнений, слід бути максимально уважним до цього питання: «Найголовніше, як ми можемо убезпечити дитину – бути з нею на одній хвилі. Заборонами, обмеженнями, постійною лайкою і стеженням нічого не доб’єшся. Зараз є багато варіантів батьківського контролю, наприклад, коли один пристрій дублює інформацію іншого. Звичайно, це не панацея, але варто звертати свою увагу і на це. Моєму синові зараз 8,5 років, але за 3 – 4 роки його теж будуть підстерігати небезпеки в соціальних мережах, я сподіваюся, що між нами залишиться та близькість, яка між нами є зараз».

Юрист, експерт проектів СТБ Михайло Присяжнюк

Власне, близькість та контакт між дорослими і дітьми – один з основних факторів застереження таких загроз, адже якщо ви розумієте, на що дитина витрачає вільний час, як себе почуває, чим займається в інтернет-просторах, ви відразу помітите тривожні дзвіночки.

Не так давно своїм коментарем в сюжеті «Вікна-Новини» поділився Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба: «Більшість дитячих суїцидів, приблизно 90%, не пов’язані з соціальними мережами. Я міг би сказати, що всі вони, по суті, пов’язані з байдужістю дорослих, батьків, з тим, що батьки не звертають увагу, не займаються вихованням власних дітей та не спілкуються з ними».

Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба, фото – офіційне інтернет-представництво Президента України.

Дитина грає в «Синього кита», що робити?

Якщо ви припускаєте, що дитина стала учасником смертельної гри, навіть з цікавості, від ваших дій залежить результат ситуації. Не варто панікувати і геть забороняти дитині все на світі, адже в такому випадку можна викликати більший стрес та додаткову зацікавленість. Діти за своєю природою допитливі, враховуйте і приймайте цей факт, намагайтеся займати їх вільний час. Психотерапевт Вікторія Любаревич-Торхова в цьому питанні категорична: «Відразу забираємо гаджети у дитини. Дивимося, як ми можемо зайняти дитину у час, що звільнився. Вони злитимуться на батьків, але цю стадію треба пережити, просто взяти і відійти від усього цього, не менше, ніж на 2 тижні, а то й місяць» (коментар до сюжету Вікна-Новини).

Вікторія Любаревич-Торхова – психотерапевт, експерт проектів СТБ

Михайло Присяжнюк підвів підсумки, визначивши головні поради:

1. Якщо надходять будь-які загрози батькам або дитині – необхідно звернутися до поліції.

2. Якщо вам стало відомо, що дитина вступила до подібної спільноти, ви повинні звернутися в кол-центр профільної організації, яка зараз займається цією проблематикою, їх кілька (наприклад, Національна дитяча гаряча лінія – 0 800 500 225, Національна «Гаряча лінія» з питань насильства та захисту прав дітей 0-800-500-33-5 і т.д). Батькам варто зателефонувати до кол-центру, пояснити ситуацію і отримати чіткі рекомендації. Дзвонити до поліції потрібно, але вони не рятують дитину, вони шукають організаторів, дітей рятувати потрібно нам. Варто обов’язково звернутися за допомогою до психологів.

3. Також варто пов’язати гаджети дитини і свої, об’єднати доступ до інформації на них (наскільки це можливо), додати її в друзі в соціальних мережах, щоб ви могли розуміти, до яких спільнот вступає дитина.

4. Ви повинні бути в постійному контакті з вашою дитиною, тоді дуже мало ймовірності того, що хтось зможе вплинути на її психіку.

Пам’ятайте, що з проблемою краще не боротися, а запобігати можливості її появи. Приділяйте час та увагу дитині, виявляйте цікавість до її життя та захоплень, а в разі прояву тривожної поведінки – обов’язково звертайтеся за допомогою фахівців.

Діагностична анкета для практичних психологів та соціальних педагогів

Про індивідуальну форму навчання

30 09-nmo-8 from Людмила Шведенко

Перелік причин породження агресивності поведінки

Неприйняття дітей батьками.

·        Підвищена дратівливість.

·        Нехтування особистістю дитини.

·        Вплив шуму, вібрації, тісноти, температури повітря.

·        Надмірний контроль або абсолютна безконтрольність.

·        Вплив продуктів харчування.

·        Незадоволеність собою.

·        Підсвідоме очікування небезпеки.

·        Заборона на фізичну активність.

·        Заборона дорослих проявляти свої бажання.

·        Почуття провини.

·        Відмова у праві на особисту свободу.

·        Особистий приклад/зразок поведінки дорослих.

·        Власний негативний досвід.

·        Руйнування емоційних зв'язків у сім'ї.

·        Невпевненість у власній безпеці.

·        Батьки систематично проявляють фізичну або вербальну агресію стосовно дитини.

·        Погане самопочуття, перевтома.

·        Дуже суворі покарання.

·        Батьки не звертають увагу на агресивну поведінку дитини, не контролюють її поведінку.

                                                                                                        Розміщено за матеріалами інтернет-ресурсів

Тест для підліткового віку

тест для підліткового віку from Людмила Шведенко

Діти з проблемами зору особливості психологічного прийняття батьками (рекомендації)

·        Прийміть ситуацію, змиріться з нею, не думайте про те, як і чому це трапилося, розмірковуйте про те, як із цим жити далі. Пам'ятайте , що всі ваші страхи та «чорні думки» дитина відчуває на інтуїтивному рівні. Тому якщо ви не хочете, щоб ваша дитина росла нервовою, похмурою, постарайтеся знайти в собі сили з оптимізмом дивитися в майбутнє.

·        Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.

·        Даруйте дитині свою любов та увагу, але не забувайте, що у всіх членів родини є можливість саморозвитку та повноцінного життя.

·        Організовуйте свій побут так, щоб ніхто в родині не відчував себе «жертвою», відмовляючись від власного особистого життя. Не захищайте дитину від обов'язків та проблем. Якщо стан дитини дає змогу, вигадайте їй прості домашні обов'язки, намагайтеся навчити дитину піклуватися про інших. Вирішуйте всі справи разом із нею.

·        Надайте дитині самостійність у діях та прийнятті рішень. Стимулюйте її пристосовану активність; допомагайте в пошуку своїх прихованих можливостей. Розвивайте вміння та навички самообслуговування.

·        Слідкуйте за своєю зовнішністю та поведінкою. Дитина повинна пишатися вами. Не бійтеся відмовити дитині в чому-небудь, якщо вважаєте її вимоги надмірними. Однак проаналізуйте кількість заборон, які ви озвучуєте своїй дитині. Обміркуйте, чи всі вони обґрунтовані, чи немає можливості скоротити обмеження, зайвий раз проконсультуйтеся з лікарем чи психологом.

·        Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять вас та вашого спілкування.

·        Не обмежуйте дитину у спілкуванні з ровесниками.

·        Не відмовляйтесь від зустрічі з друзями, запрошуйте їх у гості. Нехай і вашому житті знайдеться місце й високим почуттям, і маленьким радостям.

·        Частіше користуйтесь порадами педагогів та психологів. Кожне певне захворювання дитини-інваліда потребує специфічного догляду, а також спеціальних знань та умінь. Більше читайте – і не лише спеціалізовану літературу, а й художню.

·        Спілкуйтесь з родинами, де є діти-інваліди. Це важливо не лише для вас, а й для дитини, якій ви можете зробити послугу на все життя, знайшовши для неї друзів або (що дуже часто буває) супутника життя.

·        Не докоряйте собі. У цьому випадку велика ймовірність того, що дитина виросте психологічним монстром, а це неминуче посилить її соціальну дезадаптацію та посилить страждання. У тому, що у вас хвора дитина, ви невинні.

                                                                                      Розміщено за матеріалами інтернет-ресурсів