Стилі батьківського виховання

 Влада

   Цей шлях опирається на переконання дорослого, що батьки завжди краще знають і мають рацію, демонструють дитині хто головний. Дитина повинна підкорятися їхній волі, найкраще без дискусії. Батьки найчастіше виступають у ролі контролера, екзекутора, судді, володаря, поліцейського, а іноді й ката. Такий образ батьків викликає у дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження сорому. У дитини з'являється переконання, що батьки її не розуміють, можливо не люблять.

   У поведінці дитини може з'явитися опір, брехня, непокора, агресія, ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: «Ніхто не прислухається до моєї думки, а отже, мої думки дурні та нічого не варті. Я ні на що не здатний, якщо мене потрібно постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти. Лише батьки знають, що добре для мене».

   Можливі наслідки для дитини: відсутність бажання змінюватися, залежність від думок та оцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми, занижена самооцінка, відсутність віри у власні можливості.

   Можливі наслідки для батьків: почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію, що посилюють незадоволення дитиною собою та батьками.

…Наслідки для родини: холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на «поле битви».

Поступливість

На цьому шляху батьки заради «святого спокою» поступаються дитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волі дитини, щоб уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, але наелектризована злістю, роздратуванням щодо «самолюбивої, сповненої бажань і претензій» дитини.

   Дитина почувається у виграші – « я перемогла». Це породжує змішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, спричинені відсутністю опори з боку дорослого. Вона може думати: «Усі повинні мені підкорятися», «Найважливіші мої почуття і потреби», «Батьки все зроблять заради мене, варто лише бути впертою». Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску.

   Можливі наслідки для дитини: відсутність почуття безпеки через своєрідну зміну ролей – батьки виявляються «слабкими», а дитина «сильною». У дитини може розвинутися імпульсивний спосіб реагування, егоїзм, нездатність підпорядковуватися авторитетові, суспільним та етичним нормам, а також працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з ровесниками).

   Можливі наслідки для батьків: неприязнь до дитини, безсилля, незадоволення собою як батьками, незадоволення щодо постійних поступок дитині всупереч своїм потребам та почуттям.

   Наслідки для родини: відчуженість, холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути з нею).

Діалог

На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для них цінності, враховуючи її почуття та потреби, а в ситуації конфлікту шукають спільне рішення, яке б задовольнило всіх зацікавлених. 

Батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Допомагають їй розкривати свої можливості, сприяють ставленню її адекватної поведінки самооцінки. Також батьки поважають свої потреби та почуття, можуть твердо сказати «Ні», коли ситуація вимагає цього. Тому дитина може бути задоволена собою, відчувати повагу до власної думки та думки батьків ( учителів, інших людей), мати високе почуття власної вартості та відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: « Я можу сама приймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочу спробувати свої сили, а якщо в мене не вийде, - спробою ще раз».

   Можливі наслідки для дитини: бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути з ними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттів інших.

   Можливі наслідки для батьків: задоволення собою, як батьками, почуття близькості, радість від перебування разом із дитиною, приязні відносини з нею. Можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість), не ображаючи дитину.

   Наслідки для родини: менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності. Розвиваються конструктивні діалогічні взаємини між батьками та дітьми, формуються міцні емоційні зв'язки та вміння виявляти турботу та повагу.

  (За матеріалами газети "Психолог", № 19-20 жовтень 2015р.)